Спасибо, Александр Николаевич!🙏💕 Гоголь с каждым годом всё глубже проникал в Евангелие, поэтому и понять его можно только с этой точки зрения. Все социологические, психиатрические и атеистические попытки анализа "Шинели" не дают полной картины.
Мне кажется, что для Гоголя Акакий Акакиевич - это такой чистый беззащитный большой ребенок,а шинель для него, как любимая долгожданная игрушка, и когда ее отнимают, это для Башмачкина ужасная трагедия, которую он перенести не в состоянии.
Миколу Гоголя вбили. У цьому немає жодних сумнівів. Як саме? Отруїли. Хто? Граф А. Толстой та отець Матвєй (Константіновскій). За що? За неоціненний „внесок” українського автора в російську культуру та ідеологію. За те, що „вийшли з шинелі” та пішли не туди. За те, що після Гоголя Росія не змогла більше бути імперією і звелася нанівець. Не поспішайте махати рукою, а краще почитайте книжку донецького дослідника Віталія Купрієнка „Гоголь. Загадочная смерть в Москве”. Зізнаюся - відкрив я її з великим скепсисом, адже маю щодо Гоголя та його причетності до української культури цілком певну думку. Однак запал автора, його сміливість у руйнуванні стереотипів, факти та свідчення, якими він оперує, швидко зруйнували скепсис та навіть посіяли в душі зерна сумнівів. І справді, чому існує протокол з описом речей, що знайшли у кімнаті Гоголя після його смерті, але не існує такого самого переліку рукописів та книжок? Куди їх подів „гостинний” господар граф А. Толстой? І чи не згинув разом із ними другий том „Мертвих душ” - адже автором версії про спалення є той самий Толстой, а єдиним „свідком” - його слуга. Куди зникла праця Миколи Васильовича про історію України, про наявність якої свідчили сучасники. Як могло статися, що Гоголь та Шевченко ходили одними вулицями Санкт-Петербурга, але так і не зустрілися? Мали спільних знайомих, обидва дружили зі Щепкіним, проте не були знайомі? Звідки серед малюнків Шевченка при цьому взялися портрети матері та рідних Гоголя? Чому „співець імперії”, що на догоду царю переписав „Тараса Бульбу”, у закордонних подорожах підписувався як „Українець”? Чому Белінський твердив, що Гоголь не є російським письменником? Як сталося, що автор гімну імперської ідеології, яким і досі вважають „Тараса Бульбу”, привів Тургенєва до заслання, а Достоєвського - на каторгу? Чому Розанов, зірка російської філософії, все життя боровся з Гоголем і врешті вигукнув: „Ти переміг, жахливий хохол!”? Хоч книжка Купрієнка - не наукова праця, можливо, їй не завадила би бібліографія та система посилань на першоджерела, бо без цього думка автора іноді виглядає слабко обґрунтованою. Заважає і неуважна вичитка коректора. Проте сухий науковий стиль, якого старанно уникає автор, зробив би працю незрозумілою та нецікавою широкому читацькому загалу. Можливо, науковці поставляться до книжки дещо зверхньо - вони взагалі не люблять, коли „прості смертні” зазіхають на їхню територію. Проте я охоче пробачив авторові легкий наїв та часткові перебільшення - адже це наслідок азарту, а лише азарт може захопити читача і повести його за обрії сухих фактів. Тим більше що факти, які нам відомі про життя та загадкову смерть Миколи Гоголя, самі по собі могли би стати темою для детективу у стилі Умберто Еко. Таємничої історії з отруєнням, забороненими книжками, містикою та сміливими версіями. Нумо, українські письменники! Перед вами - справжній скарб. Олекса Вертипорох.
@Виктория Скорнякова нет, не так. Акакий Акакиевич тоже получил сою крупицу счастья. Этому человеку не дали образования, не дали возможности развить свой ум, приобщиться к вершинам человеческой мысли, жить великими общественными интересами. Его жизнь пришибла с самого начала - нуждой, зависимостью, необходимостью заискивать и унижаться. Но даже такой человек имеет живую душу, и душа требует радости, счастья, мечты. И все это он получил в виде шинели - правда, ненадолго.
Это не ирония по отношению к платонизму - а это о том, что даже такой забитый и униженный человек, как Акакий, может иметь мечту, которая его греет и приподнимает над обыденностью.
Но портной вряд ли шил за месяц только 2 шинели? Думаю он имел больше денег в месяц, чем 24 р, у него кроме шинели были ещё заказы, брюки и ремонт одежды и т д)))
.... уже он познакомился с отцом (дальше не разборчиво) Константиновским, кото-о-рый ему ск-а-за-л... это был уже другой Гоголь. Да вот и плохо, что, когда Гоголю трудно работалось над вторым томом мёртвых душ, он начал слушать этого мохнарылика в рясе. Что они говорят, это хорошо известно, и если бы все их слушали, до сих пор бы жили в землянках и топили по чёрному. За всю историю Руси, до 18-го века,- ни одного учёного, ни одного врача, два иконописца было, все жили для той жизни, в этой ни чего не надо... Вот когда Гоголь не слушал мохнарыликов, он и принёс миру свои великие произведения. Вмешались в судьбу гения... Кто ты - Константиновский, и миллионы, таких, как ты? Прах, исчезнувший бесследно. Только благодаря Гоголю, фамилия эта в истории осталась. Человеку помощь нужна была, а они довели его до смерти.
В школе понимают и анализируют поверхностно. На филфаке уже совсем другой уровень понимания. У нас был спецкурс по Гоголю, примерно так всё и преподавали, как говорит уважаемый лектор.
При всем уважении, есть оговорочка. Обращение в зависимости от чина следующая: Ваше благородие, Ваше высокоблагородие, Ваше высокородие, Ваше превосходительство, Ваше высокопревосходительство. Ваше сиятельство - это обращение не по чину, а по знатности - к графу или князю.
Миколу Гоголя вбили. У цьому немає жодних сумнівів. Як саме? Отруїли. Хто? Граф А. Толстой та отець Матвєй (Константіновскій). За що? За неоціненний „внесок” українського автора в російську культуру та ідеологію. За те, що „вийшли з шинелі” та пішли не туди. За те, що після Гоголя Росія не змогла більше бути імперією і звелася нанівець. Не поспішайте махати рукою, а краще почитайте книжку донецького дослідника Віталія Купрієнка „Гоголь. Загадочная смерть в Москве”. Зізнаюся - відкрив я її з великим скепсисом, адже маю щодо Гоголя та його причетності до української культури цілком певну думку. Однак запал автора, його сміливість у руйнуванні стереотипів, факти та свідчення, якими він оперує, швидко зруйнували скепсис та навіть посіяли в душі зерна сумнівів. І справді, чому існує протокол з описом речей, що знайшли у кімнаті Гоголя після його смерті, але не існує такого самого переліку рукописів та книжок? Куди їх подів „гостинний” господар граф А. Толстой? І чи не згинув разом із ними другий том „Мертвих душ” - адже автором версії про спалення є той самий Толстой, а єдиним „свідком” - його слуга. Куди зникла праця Миколи Васильовича про історію України, про наявність якої свідчили сучасники. Як могло статися, що Гоголь та Шевченко ходили одними вулицями Санкт-Петербурга, але так і не зустрілися? Мали спільних знайомих, обидва дружили зі Щепкіним, проте не були знайомі? Звідки серед малюнків Шевченка при цьому взялися портрети матері та рідних Гоголя? Чому „співець імперії”, що на догоду царю переписав „Тараса Бульбу”, у закордонних подорожах підписувався як „Українець”? Чому Белінський твердив, що Гоголь не є російським письменником? Як сталося, що автор гімну імперської ідеології, яким і досі вважають „Тараса Бульбу”, привів Тургенєва до заслання, а Достоєвського - на каторгу? Чому Розанов, зірка російської філософії, все життя боровся з Гоголем і врешті вигукнув: „Ти переміг, жахливий хохол!”? Хоч книжка Купрієнка - не наукова праця, можливо, їй не завадила би бібліографія та система посилань на першоджерела, бо без цього думка автора іноді виглядає слабко обґрунтованою. Заважає і неуважна вичитка коректора. Проте сухий науковий стиль, якого старанно уникає автор, зробив би працю незрозумілою та нецікавою широкому читацькому загалу. Можливо, науковці поставляться до книжки дещо зверхньо - вони взагалі не люблять, коли „прості смертні” зазіхають на їхню територію. Проте я охоче пробачив авторові легкий наїв та часткові перебільшення - адже це наслідок азарту, а лише азарт може захопити читача і повести його за обрії сухих фактів. Тим більше що факти, які нам відомі про життя та загадкову смерть Миколи Гоголя, самі по собі могли би стати темою для детективу у стилі Умберто Еко. Таємничої історії з отруєнням, забороненими книжками, містикою та сміливими версіями. Нумо, українські письменники! Перед вами - справжній скарб. Олекса Вертипорох.
Человек отличается от животного не тем, что он словесен . В США недавно умерла обезьяна, которая изъяснялась на клавиатуре ( ее так обучили). Человек от животного отличается только одним. У человека душа бессмертна....
Миколу Гоголя вбили. У цьому немає жодних сумнівів. Як саме? Отруїли. Хто? Граф А. Толстой та отець Матвєй (Константіновскій). За що? За неоціненний „внесок” українського автора в російську культуру та ідеологію. За те, що „вийшли з шинелі” та пішли не туди. За те, що після Гоголя Росія не змогла більше бути імперією і звелася нанівець. Не поспішайте махати рукою, а краще почитайте книжку донецького дослідника Віталія Купрієнка „Гоголь. Загадочная смерть в Москве”. Зізнаюся - відкрив я її з великим скепсисом, адже маю щодо Гоголя та його причетності до української культури цілком певну думку. Однак запал автора, його сміливість у руйнуванні стереотипів, факти та свідчення, якими він оперує, швидко зруйнували скепсис та навіть посіяли в душі зерна сумнівів. І справді, чому існує протокол з описом речей, що знайшли у кімнаті Гоголя після його смерті, але не існує такого самого переліку рукописів та книжок? Куди їх подів „гостинний” господар граф А. Толстой? І чи не згинув разом із ними другий том „Мертвих душ” - адже автором версії про спалення є той самий Толстой, а єдиним „свідком” - його слуга. Куди зникла праця Миколи Васильовича про історію України, про наявність якої свідчили сучасники. Як могло статися, що Гоголь та Шевченко ходили одними вулицями Санкт-Петербурга, але так і не зустрілися? Мали спільних знайомих, обидва дружили зі Щепкіним, проте не були знайомі? Звідки серед малюнків Шевченка при цьому взялися портрети матері та рідних Гоголя? Чому „співець імперії”, що на догоду царю переписав „Тараса Бульбу”, у закордонних подорожах підписувався як „Українець”? Чому Белінський твердив, що Гоголь не є російським письменником? Як сталося, що автор гімну імперської ідеології, яким і досі вважають „Тараса Бульбу”, привів Тургенєва до заслання, а Достоєвського - на каторгу? Чому Розанов, зірка російської філософії, все життя боровся з Гоголем і врешті вигукнув: „Ти переміг, жахливий хохол!”? Хоч книжка Купрієнка - не наукова праця, можливо, їй не завадила би бібліографія та система посилань на першоджерела, бо без цього думка автора іноді виглядає слабко обґрунтованою. Заважає і неуважна вичитка коректора. Проте сухий науковий стиль, якого старанно уникає автор, зробив би працю незрозумілою та нецікавою широкому читацькому загалу. Можливо, науковці поставляться до книжки дещо зверхньо - вони взагалі не люблять, коли „прості смертні” зазіхають на їхню територію. Проте я охоче пробачив авторові легкий наїв та часткові перебільшення - адже це наслідок азарту, а лише азарт може захопити читача і повести його за обрії сухих фактів. Тим більше що факти, які нам відомі про життя та загадкову смерть Миколи Гоголя, самі по собі могли би стати темою для детективу у стилі Умберто Еко. Таємничої історії з отруєнням, забороненими книжками, містикою та сміливими версіями. Нумо, українські письменники! Перед вами - справжній скарб. Олекса Вертипорох.
Болезненное мудрствование. От Гоголя ничего не оставил. Описывается жизнь бедного, незаметного человека. Какие тут загадки? Все понятно без разгадывания мнимых "загадок". Переплюнул даже школьный советский учебник Флоринского, славный занудством и пренебрежением к художественности слова!
Миколу Гоголя вбили. У цьому немає жодних сумнівів. Як саме? Отруїли. Хто? Граф А. Толстой та отець Матвєй (Константіновскій). За що? За неоціненний „внесок” українського автора в російську культуру та ідеологію. За те, що „вийшли з шинелі” та пішли не туди. За те, що після Гоголя Росія не змогла більше бути імперією і звелася нанівець. Не поспішайте махати рукою, а краще почитайте книжку донецького дослідника Віталія Купрієнка „Гоголь. Загадочная смерть в Москве”. Зізнаюся - відкрив я її з великим скепсисом, адже маю щодо Гоголя та його причетності до української культури цілком певну думку. Однак запал автора, його сміливість у руйнуванні стереотипів, факти та свідчення, якими він оперує, швидко зруйнували скепсис та навіть посіяли в душі зерна сумнівів. І справді, чому існує протокол з описом речей, що знайшли у кімнаті Гоголя після його смерті, але не існує такого самого переліку рукописів та книжок? Куди їх подів „гостинний” господар граф А. Толстой? І чи не згинув разом із ними другий том „Мертвих душ” - адже автором версії про спалення є той самий Толстой, а єдиним „свідком” - його слуга. Куди зникла праця Миколи Васильовича про історію України, про наявність якої свідчили сучасники. Як могло статися, що Гоголь та Шевченко ходили одними вулицями Санкт-Петербурга, але так і не зустрілися? Мали спільних знайомих, обидва дружили зі Щепкіним, проте не були знайомі? Звідки серед малюнків Шевченка при цьому взялися портрети матері та рідних Гоголя? Чому „співець імперії”, що на догоду царю переписав „Тараса Бульбу”, у закордонних подорожах підписувався як „Українець”? Чому Белінський твердив, що Гоголь не є російським письменником? Як сталося, що автор гімну імперської ідеології, яким і досі вважають „Тараса Бульбу”, привів Тургенєва до заслання, а Достоєвського - на каторгу? Чому Розанов, зірка російської філософії, все життя боровся з Гоголем і врешті вигукнув: „Ти переміг, жахливий хохол!”? Хоч книжка Купрієнка - не наукова праця, можливо, їй не завадила би бібліографія та система посилань на першоджерела, бо без цього думка автора іноді виглядає слабко обґрунтованою. Заважає і неуважна вичитка коректора. Проте сухий науковий стиль, якого старанно уникає автор, зробив би працю незрозумілою та нецікавою широкому читацькому загалу. Можливо, науковці поставляться до книжки дещо зверхньо - вони взагалі не люблять, коли „прості смертні” зазіхають на їхню територію. Проте я охоче пробачив авторові легкий наїв та часткові перебільшення - адже це наслідок азарту, а лише азарт може захопити читача і повести його за обрії сухих фактів. Тим більше що факти, які нам відомі про життя та загадкову смерть Миколи Гоголя, самі по собі могли би стати темою для детективу у стилі Умберто Еко. Таємничої історії з отруєнням, забороненими книжками, містикою та сміливими версіями. Нумо, українські письменники! Перед вами - справжній скарб. Олекса Вертипорох.
Проще говоря - бред. Постыдился бы нести эту хрень. Какое Евангелие? Бедный кроткий, честный человек, Царствие Божье его! Назагадывал загадок и не на одну не ответил. Болтолог! Это ТВОЕ толкование, ты скромно умолчал об этом - бредоносец! Ты напоминаешь мне Быкова, такой же болтолог и завиралец.
